Принцесо-зимо,
Станом незримим
Ніччю блукала, втомилась мала.
Слідів не лишала,
Хоч снігу й не мало.
Поглядом світлим світ обвела.
Не знаю, як бути –
Нею забутий
Браслет на бруківці, що був на руці.
Я уявив з жахом,
Мов з кільцями птахи –
Тендітні зап’ястя, та жорсткі рубці!..
Слід застигне;
Лишить Він тебе одну.
Світ довкола приготується до сну…
Доля змерзла;
Я плекаю запасну.
А принцеса чекає на весну…
Що сталося з нею?
Сколотять брехнею,
Ретельно забивши в брехню ржавий цвях.
Писатиме преса,
Немовби в принцеси
Не тільки зап’ястя – все тіло в рубцях!
Чиїсь чорні очі,
Чиїсь чорні руки
Жорстокість нелюдську меж люди несуть.
Що несправедливо,
Крізь сльози розливи
Хтось міцно стискає за чорну косу...
Слід застигне;
Лишить Він тебе одну.
Світ довкола приготується до сну…
Доля змерзла;
Я плекаю запасну.
А принцеса чекає на весну…
Та тільки як завше
В клубок зав’язавши
Недорозчули розмови роззяви.
Сплели павутину.
Сніданки остинуть
У тих, хто зчаровано рота роззяве!
Звичайно, в цій масті
Є різні напасті.
І навіть в снігу не сама чистота!
Неправди є різні:
Щось рано, щось – пізно.
І правда тут є, але трішки не та...
Слід застигне;
Лишить Він тебе одну.
Світ довкола приготується до сну…
Доля змерзла;
Я плекаю запасну.
А принцеса чекає…
