Тиха-тиха на дворі погода
Нема мого милого з походу.
Як приїхав мій милий з походу
Зустрів милу в сінях на порозі.
Здрастуй, мила, здрастуй, чорнобрива,
Чия в тебе на руках дитина?
Довго-довго тебе чекала,
Плакала ночами, але сліз не вистачало.
Не вистачало, щоб наповнити море,
Щоб змити біль розлуки, щоб затопити горе.
Довго-довго тебе чекала,
Час минав, але вірила, знала,
Що повернешся живим і здоровим,
Її до себе пригортатимеш знову.
Сама у хаті, сама у полі,
І вся робота – на ній, та не жалілась долі.
Але від тебе нема жодної звісточки,
А може просто обірвалася ниточка?
А може вже десь там наклав головою,
Уже згорів у вогні стрімкого бою?
Уже накрився чужою землею,
І більш ніколи не топтамимеш своєї?...
Минали дні, минали довгі ночі,
І засихало марно серце дівоче.
Думки сушили мозок – хто витримає все це?
І вже зневіра гадюкою заповзала в серце...
Була ж в мене циганочка Дуня,
Вона в мене дитину забула.
Брешеш, мила, брешеш, чорнобрива,
Не такая циганська дитина.
А циганське чорне та патлате,
А це біле, біле гарнувате.
Давай, мила, коника сідлати,
Та й поїдем, циганку шукати.
Ходім, милий, із сіней у хату,
Буду тобі правдоньку казати.
Був у мене козак аж три ночі,
Він покинув оці карі очі.
