Почуй мене, хлопчику у золотім камуфляжі,
Постій коло мене на сонячнім теплім ґанку,
Бо хтозна як завтра світ білий на плечі ляже
І чи виживе сонце під дулом танка.
Давай жити в юрті: далекі, забуті, незгадані,
І хай нас вважають загиблими внаслідок повені,
Давай жити в юрті: далекі, забуті. Але живі...
Давай жити в юрті. Давай жити.
Світ зробить з тебе Авеля і Каїна,
Світ зробить з тебе того, хто не вірить в мир,
Він скаже: "Дивись, мир давно і смертельно поранений,
Ти або пес війни, або дезертир".
Давай жити в юрті...
Світ дасть широкий вибір за що помирати -
За звуки, за жести, за націю, бога, царя...
Він зробить з тебе жертву, суддю і ката.
Хлопчику, скільки таких проковтнула земля?
Давай жити...
Хлопчику у камуфляжі,
Я ж знаю, ще сонце не ляже -
Війна скаже: ти на черзі,
І підеш, ти б не зміг не піти.
Я не применшую жертву,
Подивись — я давно вже мертва,
Мені куля потрапила в серце.
Я лиш хочу тебе вберегти.
Ми б жили в юрті: далекі забуті, незгадані,
І нас би вважали загиблими внаслідок повені,
А ми будем з честю лежати в сирій землі,
А нам би жити...
Нам би жити...
