Лічу в неволі дні і ночі
І лік забуваю.
О Господи, як-то тяжко
Тії дні минають.
А літа пливуть меж ними,
Пливуть собі стиха, Забирають за собою
І добро і лихо!
Забирають, не вертають
Ніколи нічóго!
І не благай, бо пропаде
Молитва за Богом.
І четвертий рік минає
Тихенько, поволі,
І четверту начинаю
Книжечку в неволі
Мережати, — змережаю
Кров’ю та сльозами
Моє горе на чужині,
Бо горе словами
Не розкажеться нікому
Ніколи, ніколи,
Нігде на світі! Нема слов
В далекій неволі!
Немає слов, немає сльоз,
Немає нічого.
Нема навіть кругом тебе
Великого Бога!
Нема на що подивитись,
З ким поговорити.
Жить не хочеться на світі,
А сам мусиш жити.
Мушу, мушу, а для чого?
Щоб не губить душу?
Не варт вона того жалю.
Ось для чого мушу
Жить на світі, волочити
В неволі кайдани!
Може, ще я подивлюся
На мою Украйну...
Може, ще я поділюся
Словами- сльозами
З дібровами зеленими!
З темними лугами!
Бо немає в мене роду
На всій Україні,
Та все-таки не ті люде,
Що на цій чужині!
Гуляв би я понад Дніпром
По веселих селах
Та співав би свої думи,
Тихі, невеселі.
Дай дожити, подивитись,
О Боже мій милий!
На лани тії зелені
І тії могили! А не даси, то донеси
На мою країну
Мої сльози; бо я, Боже!
Я за неї гину!
Може, мені на чужині
Лежать легше буде,
Як іноді в Україні
Згадувати будуть!
Донеси ж, мій Боже милий!
Або хоч надію
Пошли в душу... бо нічого,
Нічого не вдію
Убогою головою,
Бо серце холоне,
Як подумаю, що, може,
Мене похоронять
На чужині, — і ці думи
Зо мною сховають!..
І мене на Україні
Ніхто не згадає!
А може, тихо за літами
Мої мережані сльозами
І долетять коли-небудь
На Україну... і падуть,
Неначе роси над землею,
На щире серце молодеє
Сльозами тихо упадуть!
І покиває головою,
І буде плакати зо мною,
І може, Господи, мене
В своїй молитві пом’яне!
Нехай як буде, так і буде.
Чи то плисти, чи то брести.
Хоч доведеться розп’ястись!
А я таки мережать буду
Тихенько білії листи.
Считаю в неволе дни и ночи
И счет забываю.
Господи, как то тяжело
Тии дни проходят.
А летом плывут меж ними,
Плывут себе потихоньку, Убирают за собой
И добро и зло
Забирают не возвращает
Никогда ничóго!
И не моли, так пропадет
Молитва за Богом.
И четвертый год проходит
Тихонько, медленно,
И четвертую начинаю
Книжечку в неволе
Мережаты, - змережаю
Кровью и слезами
Мое горе на чужбине,
Ибо горе словам
НЕ розкажеться никому
Никогда, никогда,
Нигде на свете! Нету слов
В далекой неволе!
Нет слова, нет слез,
Нет ничего.
Нету даже вокруг тебя
Большого Бога
Не на что посмотреть,
С кем поговорить.
Жить не хочется на свете,
А сам должен жить.
Должен, должен, а для чего?
Чтобы не теряет душу?
Не стоит она того сожаления.
Вот для чего должен
Жить на свете, волочить
В неволе оковы
Может, я посмотрю
По моему Украйну ...
Может, я поделюсь
словами- слезами
С дубравами зелеными!
С темными лугами!
Потому что нет у меня рода
На всей Украине,
И все-таки не те люди,
Что на этой чужбине!
Гулял бы я над Днепром
По веселых селах
И пел бы свои думы,
Тихие, невеселые.
Дай дожить, посмотреть,
Боже мой милый!
На поля тии зеленые
И тии могилы! А не дашь, то донеси
На мою страну
Мои слезы; я, Господи!
Я ее погибаю!
Может, мне на чужбине
Лежат легче,
Как иногда в Украине
Вспоминать будут!
Донеси, мой Боже!
Или хотя надежду
Пошли в душу ... потому что ничего,
Ничего не действие
Убогой головой,
Ибо сердце стынет,
Как подумаю, что, может,
меня похоронят
На чужбине, - и эти думы
Со мной скроют! ..
И меня на Украину
Никто не вспомнит!
А может, тихо по годам
Мои кружевные слезами
И долетят когда-нибудь
На Украине ... и падают,
Будто росы над землей,
Искреннее сердце молодое
Слезами тихо упадут!
И покивают головой,
И будет плакать со мной,
И может, Господи, меня
В своей молитве помянет!
Пусть как будет, так и будет.
То плыть, то брести.
Неволей придется распяться!
А я же сеть буду
Тихонько билии письма. Смотрите также: | |
