Розум переповнюють думки.
Нескінченний вирій фраз, мелодій, рухів та силуетів,
І мені так хочеться змогти
Перевершити всіх хто писав про це: прозаїків, поетів.
Але це банальність, це ніщо
Лише тішить его перемога в таких змаганнях
І ніхто не зможе точно сказати, що
У когось з поетів було об’єктивно сильніше кохання
Лише одна річ точно має сенс
І хоча ти це знаєш, чи принаймні давно здогадуєшся:
Я у захваті від твоїх зелених очей
Й сподіваюсь, що ти також колись у коханні зізнаєшся
Поруч з тобою я ніби в раю
Сни вимальовують постать твою
Думка про тебе мене вгору несе,
Так, ти мені потрібна понад усе.
І я добре розумію, що його нема,
Та надія, хоч й непритомна, ще ворушиться й дихає
Її можуть добити короткі слова,
Але інші слова стануть їй пречудовими ліками
Я не стану тобі казати, бодай
Сильніше за мене тебе ніколи ніхто не кохатиме,
Але я точно знаю й ти знай
Що я нікого сильніше уже не кохатиму.
Якщо я дочекаюсь і настане мить,
Коли мрії раптово, чарівним способом здійсняться
Все навкруги в ейфорії злетить…
Якщо ти усього лиш зі мною залишишся
Поруч з тобою я ніби в раю
Сни вимальовують постать твою
Думка про тебе мене вгору несе,
Так, ти мені потрібна понад усе.
Ні, не прошу я про це! Ні, ти що?
Такі речі ніколи не робляться з примусу
Просто мрію про це і ніщо
Вже не зможе оці мої мрії втримати.
