Я часто згадую ту мить чудову, 
Коли почув уперше її сміх. 
Тоді, неначе вражена стрілою, 
занурилась душа в любовний гріх. 
При зустрічі я ледве міг сказати слово, 
Але зусилля були марні, бо вона, 
Співаючи на мене не зважала, 
Лише плекала слух мій, мов луна. 
І жив тоді я певний час без тями, 
Я чарувався ніжною перлиною краси, 
Яка, мов бавлячись, на сонці завжди грала 
Небесним сяйвом ранньої роси. 
Нажаль, життя це промайнуло швидкоплинно. 
Я навіть і подумати не міг, 
Що саме в час, коли любив її повільно, 
Втрачаючи свій глузд,я щастя не зберіг. 
Пройшли роки, душа моя зчорніла, 
Лише останній вогник серця згаснути не зміг. 
Я кожен день занурююсь в ту мить чудову, 
І, наче вперше, чую іі сміх.
І жив тоді я певний час без тями, 
Я чарувався ніжною перлиною краси, 
Яка, мов бавлячись, на сонці завжди грала 
Небесним сяйвом ранньої роси.