Здавалось доля була близькою –
Відпустив її синицею в небо.
Здавалось був на півкроку від мрії –
Оступився, зірвався в провалля.
Я не знаю що буде зі мною вночі,
Коли зійдуть зорі, хмари відступлять.
Краплі падають з неба, мов сльози…
Дощ, мов перлини, що летять у безодню.
Дощ – це забуті надії, що їдуть в небуття.
Дощ…Він змиває гріхи із мечів після бою.
Дощ…Він очищує моє ім’я.
Геть забобони, геть насмішки й поради,
Геть зраду й кохання, геть фальшиве життя!
Я знаю напевне, що знов прийде ранок,
Ми прокинемось знову і почуття
Наповнять голову брудними думками!
Небо хмарами сповнене…
Дощ, мов перлини, що летять у безодню.
Дощ – це забуті надії, що їдуть в небуття.
Дощ…Він змиває гріхи із мечів після бою.
Дощ…Чи очищуся я?
Ми народжуємось, вмираєм, крокуєм по світу,
Ми шукаємо щастя. Все наше життя
Переповнене люттю, хаосом, насиллям,
І усі ми стаємо на шлях забуття.
А надія жевріє на променях сонця
І заходить за обрій, щоб знову зійти.
Ми як діти підходим до свого віконця
І бачим – з неба падає ….
Дощ, мов перлини, що летять у безодню.
Дощ – це забуті надії, що їдуть в небуття.
Дощ…Він змиває гріхи із мечів після бою.
Дощ…Він очищує моє ім’я.
