Після страшної бурі на морі вцілілий бідолаха, учепившись за рештки свого човна, добрався до маленького безлюдного острівка. Острівець той майже суцільно вкривали непривітні гострі скелі. Бідака став гаряче благати Бога, аби його порятував. Кожного дня він вдивлявся, чи десь-там, з-за горизонту, не з’явиться допомога, проте ніхто з нею не поспішав.
Коли минуло так кілька днів, він почав потроху облаштовуватися. Доклавши чимало зусиль, виготовив знаряддя для обробітку землі, а також для полювання. У поті чола він розклав вогнище, збудував курінь і сховок на випадок бурі.
Так спливло кілька місяців. Бідолаха невпинно молився, проте жодне судно не з’являлося на видноколі.
Одного дня вітер несподівано подув на вогнище і полум’я лизнуло циновку. В одну мить усе спалахнуло. У небо піднялися хмари густого диму. Багатомісячна праця обернулася у невеличку купку попелу. Сердега намагався бодай щось урятувати, та врешті впав на землю і залився слізьми. «Господи Боже, чому? Чому це сталося?»
Через кілька годин до острова наблизився великий корабель. Рятівники на шлюпці припливли, аби забрати страждальця.
«Як ви довідалися, що я є тут?» — ще не ймучи віри, спитав він.
«Ми побачили димовий сигнал», — відповіли йому.
Твої нинішні труднощі — наче сигнали, що заповідають майбутнє щастя. Бог прибуде, щоб тебе спасти.
«Яка найкоротша дорога, щоб зустрітися з Богом?»
«Життя в інвалідному візку», — відповів чоловік без ніг.
Із книжки Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»
