Багато років вже минуло,
Як людина з'явилась на світ
І літописи сухо вписали
Перемоги утрачених літ.
Та, чомусь, навіть не згадали
Вірних воїнів своїх країв,
Матерів, що їх випроводжали
Та дітей, що чекали батьків.
Травою земля вкрилась,
Де вогонь топтавсь ногою,
Світлом між тьмою ітиме
Теплий спомин за тобою.
І у шумі великих міст разом
Люди гублять свої почуття,
Під гучні звуки гімнів і гасел
Забувається власне ім'я.
Зрозумій, що ти - також частинка
Невід'ємна від світу цього,
Неповторна від храму цеглинка
І без тебе не було б його.
І биття цих сердець міліонів
Незабутній народжує звук,
Що не має ні меж ні кордонів
Та зумій в ньому чути свій стук.
І тьмою земля вкриє все,
Що не назветься світлом.
Радість з тобою ітиме
Довгий шлях цим дивним світом!
І над головами, пустими сварками
Сонце сипле світло золотої брами.
Як ти ж маєш очі, відкриєш, як схочеш,
Проміння побачиш через морок ночі!
Багато років вже минуло,
Та чи стануть всі крапки над "і"?
Багато писали, ще більше забули,
Тільки істини завжди одні:
І все тим же шляхом сонце ходить,
Не без зла добро зветься добром,
Ночі свої казки світом водить,
А без них не любили б тепло.
І тьмою земля вкриє все,
Що не назветься світлом.
Радість з тобою ітиме
Довгий шлях цим дивним світом!
