Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.
Zhittya іde i all without korektur.
Of I hour letit not stishuє gallop.
It has long been mute markіzi Pompadour,
i have been living pіslya of flood.
I do not know scho bude pіslya us
yakі in nature removes Shati.
Єdiny hto not vtomlyuєtsya - hour.
And of zhivі, we need pospіshati.
Zrobiti schos, deprive of sobі,
and E, nіchogo - proydemo, yak tіnі,
dwellers tіlki sky ochі golubі
qiu land zavzhdi bachili in tsvіtіnnі.
Dwellers tsі lіsi not vimerli, yak tour
dwellers tsі words vichahli, yak Rudy.
Zhittya іde i all without korektur,
yak i write because i already Buda.
Ale bіysya not cover up the order.
Prozrіn not bіysya, bo stench yak Liky.
Not bіysya True, yak Hoch gіrka,
not bіysya smutkіv, Hoch stink of yak rіki.
Lyudinі bіysya oshukat soul,
Bo tsomu skhibish - already navіki.
