Я бачив могутніх князів
Незборимих, всесильних лицарів
Світлі міста, гарні ліси,
Чисте небо, незримі поля.
Велика країна – світла Русь,
Край Рідний – на тебе дивлюсь.
Дивлюсь в очах темніє
Немов Хорс – марніє.
Не можу зрозуміти – того,
Де те, що раніше було?
Князі продали честь за злато,
І люд якийсь інший,
Підлий весь, скупий...
Забули все, що знали,
Втратили те що мали.
Чужинець – тільки він у пошані.
Закриті в воїнів очі.
Руни – символи могутні
Волхви – кудесники Сварожі
Все те забуло бидло.
Боги!!! Це набридло.
Священні рощі – вирубують вони
Радіють і сміються холуї.
Хазяїв своїх шанують,
Брата рідного – катують.
Того хто за Віру Батьків,
Ножа в спину, дістав від „друзів”.
На луках, у степах.
Серед лютих зим.
У дібровах, священних гаях,
Відбивав атаки, з мечем у руках!
Той хто величний коловорот,
У душі називав відворот.
Думкою, піснею, через долину,
Сокіл Рарог летів до країни.
Піснею Лади, могутнього Сварога!
Знову вогонь у небо вознесе.
І пісня – слави у степ полине
Матір Сва – над тобою парить,
Пам’ятай цю мить!
І діти – не раби, Богів.
Почують, побачать, сенс - рунних слів!
Прокинься мій краю,
Від Карпат до Дону!
Руки в небо підійми,
Славу Роду вознеси.
І почуєш тоді Перуна.
Вітер Стрибожий, сяйво Хорса
