[«Не говори впустую, делай дело,
и будь и спокоен и суров теперь.
Не путай жар души с гореньем тела,
спрячь боль. Внезапный свой порыв умерь».
Однако, у меня в святом союзе
с душою — тело, счастье — с острой болью.
Звук боли глух. Зато, когда смеюсь я,
смех рвётся чистым родником на волю.
Свободе слов даю без меры нежность,
и в том — вся моя смелость, может быть,
чтоб, сердце отогрев метелью снежной,
холодным ливнем душу остудить.
Ветрами, солнцем Бог мой путь наметил,
где надо, я сурова и тверда:
тебе, мой край, привет мой тёплый светел,
враг свет мой не узнает никогда].
Не треба слів. Хай буде тільки діло.
Його роби, спокійний і суворий.
Душі не плутай у горіння тіла.
Сховай свій біль, зломи раптовий порив.
Але для мене у святім союзі
Душа і тіло... щастя з гострим болем.
Мій біль бринить. Зате, коли сміюся,
І сміх мій рветься джерелом на волю,
Не лічу слів, даю без міри ніжність.
А, може, в цьому є моя сміливість -
Палити серце в хуртовині сніжній,
Купати душу у холодній зливі.
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив.
А там, де треба, я тверда й сувора.
О краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог.
