Коли втрачаєш людину то поневолі сходиш з розуму,як би не старався цього уникати.Задихаєшся від нестачі почуттів,тонеш у морі спогадів,чуть ледве стримуєш надмірний марш серця.Що пульсує на межі розриву.Проте проходить час і біль поволі згасає,сльози вичерпують свої запаси,організм відкидає алкоголь,а ти знаходиш причину для ненависті,даремно.Зненавидіти те що так схоже на тебе не можливо. Скажи як це жити у твої спогадах,як прокидатись самотнім і дихати ще свіжим запахом твоєї шкіри,як збирати крихти волосся з подушки,приймати холодний душ і згадувати як закохувався у твої очі. Як .Як це жити у снах про тебе,як займати всю площину ліжка і варити одиноку порцію кави,зав"язувати самому краватку,навчитись відчиняти двері без твого поцілунку. Як. Як це жити у фотознімках ,не видалених кілобайтах смс і всотнях прочитаних листах. Як .Як це навчитись жити без тебе.
Коли втрачаєш Людину ,то в першу чергу хочеш абстрагуватись,зникнути ,загубитись.Забути про її існування,знищити всі згадки та вбити всі залишки почуттів.А з часом розумієш ,що все лише тому,що насправді хочеш бути поруч.Пригорнути до свого плеча,відчути цей містичний спокій,просто бути поруч.І якби була можливість сказати ,кохана будь ласка не кусай нігті,не жбурляй телефоном не кричи і не гримай дверима.Пристрасно цілуй ,кусай губи ,ревнуй і просто спробуй зрозуміти.
Ти мені потрібна.
Потрібна ти мені.
Мені ти потрібна.
Потрібна ти мені.
Ти мені потрібна.
Ти потрібна мені.
