Цілувати сліди твої мовчки
й відпускати слова ще до того, як ти
переступиш межу недоступності…
В атмосферу нечутності,
де немає присутності
вмонтувала твої голоси.
Безліч масок і пасок безпеки
на останній залишила станції.
А ці вічні дистанції - елементи сенсації.
І сліди цілувати, монолог гамувати -
розчинятись в повітрі, у небі, в дощі...
Лиш вперед крокувати і слова зігрівати
у зеленому-темно плащі.
Віддавати думки, малювати дрібнички,
смакувати листами, намагаючись звички
проганяти й ламати себе,
бо колись дарувала усе,
та не те, бо пусте…
Усміхатись, коли
це і так не потрібно,
не так просто і просто не так,
цілувати сліди безупинно,
відчайдушно триматись,
чекати на знак.
На маяк і на так.
На твоє «так».
Ірина Мороз (с)
