Ой ішли наші славні запорожці та понад Богом-рікою,
Ой широкою, та глибокою, гей, та понад лиманами,
Ой вже наші славні запорожці у великому жалю:
Що не знали, кому поклониться, та котрому царю.
Ой поклонилися тому турецькому, а що під їм добре жити,
Тільки за одно недобре, що на свого брата бити.
Ой пише москаль листа до кошового: "Ой ідіть до нас жити;
Ой я дам землю та по-прежньому по Дністер границю".
Ой москалю, москалю, москалю: се ти хочеш обманіти;
Ой як підем в твою землю, то будеш лоби голити".
"Ой не бійтеся, славні запорожці, та цього нічого,
Ще ж я в свойому білому царстві не зрадив ніколи".
Закричала ластівонька, зі дна моря виринаючи;
Говорили запорожці, по Січі походжаючи:
"А що будем, брати, робити, а що будем починати?
А чи будемо на Русь іти, чи будемо з.турчином проживати?"
"За чим же нам на Русь іти? Вже нам, браття, з родиною
То й довіку не видатися!".
