Нема в світі Правди, Правди не з’іскати,
Що тепер Неправда стала правдувати.
Уже тепер Правда стоїть у порога,
А тая Неправда сидить кінець стола.
Уже тепер Правду ногами топтають,
А тую Неправду медом наповають.
Уже тепер Правда сидить у темниці,
А тая Неправда з панами в світлиці.
А вже тая Правда сльозами ридає,
А тая Неправда все п’є та гуляє.
Десь ти, Правда, вмерла, чи ти заключена,
Що тепер Неправда увевь світ зажерла.
Тілько в світі Правди, що рідная мати —
Де б ми її могли в світі од’іскати?
Ой орлице мати, де ж тебе нам взяти,
Тебе ні купити, ані заслужити!
Коли б тебе, Правдо, в світі увидіти,
Орловими крильми раді б ми летіти.
Ой як же тим діткам без матері бути?
Да щодня заплачуть, не можуть забути.
Вже ж бо конець віку оце приближився,
Хоть рідного брата тепер стережися!
Із ним на суд стати — Правди не з’іскати,
Тільки сріблом-злотом панів насищати.
Хто по правді судить, то того карають,
А хто по неправді, того поважають,
Ой хто буде в світі правду ісполняти,
Тому зошлеть Господь щодня благодати,
Бо сам Господь Правда і смирить гординю,
Сокрушить Неправду, вознесе святиню
