Життя летить словами-зграями,
Маленьке таке, сильне життя.
Ми кару самі обираємо,
Щоб від неї тікати щодня.
Наближається тихо, шепоче,
Найніжніші ласкаві слова,
Аби ми, вкотре, охоче,
Затикали, з нещастя -- не зла.
А життя завжди пробачає,
Як наївне дитя -- всі образи,
І нас мерщій пригортає,
Доки ми відчуває відразу.
І його б руками схопити,
Заховати за пазуху хвацько,
Раптом щось починає тримати,
Чи з'являтися зовсім зненацька.
І ось, аж присмертні бідне,
Посміхається кляте привітно,
Світ увесь лишень блідне,
Та того ніяк не помітно.
А життя, воно не здається,
Ніби ти, у небесній подобі,
І часу не зостається,
Тавро або ні на лобі.
І завершить пора той політ,
За життя, за своє, за рідне,
А ти обертаєшся знову,
А світ навкруги лишень блідне.
Андрій Ензельт
