Відлуння дзеркала
нічого не знає про дзеркало,
нічого не знає про себе.
Але воно про літо знає,
і про нього розказує.
Воно має дві стежки:
білу і чорну,
воно завжди білою ходить,
і розказує, що на груші виросли груші
і впали в траву.
А на вербі груш не виросло, а виріс лелека
і впав за обрій.
Прийде від матері дивний літній сон
із сапою в руках, і всю білу стежку пересапає.
І тоді відлуння самотньо сидітиме біля дзеркала,
бо чорною стежкою ходити страшно, страшно, страшно.