Знову місяць блукає, зоряним небом.
Знову чую крізь сон, тихі кроки твої.
Я не знаю тебе, я не знаю про тебе.
І для чого приходиш з далеких тих днів.
Так багато у тебе хотів запитати,
Та напевно як завжди, не вистачить слів.
Скільки повзати ще нам, а не літати.
І для чого приходиш з далеких тих днів.
Ти мені пробач. Я колись народився у своїй країні!
Ти мені пробач. Я живу ніби вдома, але як емігрант.
Ти мені пробач, за забуті пісні і сльзу на калині.
Ти мені пробач, незнайомий мій брат!
Ніби все у нас є, більше навіть не треба.
Синє небо і жовте колосся ланів.
А насправді, ми просто тікаєм від себе!
Ти про це нагадав нам з далеких тих днів!
Ти мені пробач. Я колись народився у своїй країні!
Ти мені пробач. Я живу ніби вдома, але як емігрант.
Ти мені пробач, за забуті пісні і сльзу на калині.
Ти мені пробач, незнайомий мій брат!
Стогнали гори, ридали ікони,
Спадали зорі, комусь на пагони.
Червоне поле, червоне небо,
Такого не треба, більше не треба!
І на віки віків, повсяк час і нині,
будуть дивитись на нас, твої очі сині.
Березові хрести і земля у руїні.
І останні слова : СЛАВА УКРАЇНІ!!!
Ти мені пробач. Я колись народився у своїй країні!
Ти мені пробач. Я живу ніби вдома, але як емігрант.
Ти мені пробач, за забуті пісні і сльзу на калині.
Ти мені пробач, незнайомий мій брат!
