А нумо знову віршувать.
Звичайне, нишком. Нумо знову,
Поки новинка на основі,
Старинку божу лицювать.
А сиріч... як би вам сказать,
Щоб не збрехавши... Нумо знову
Людей і долю проклинать.
Людей за те, щоб нас знали
Та нас шанували.
Долю за те, щоб не спала
Та нас доглядала.
А то бач, що наробила:
Кинула малого
На розпутті, та й байдуже,
А воно, убоге,
Молодеє, сивоусе,—
Звичайне, дитина,—
І подибало тихенько
Попід чужим тином
Аж за Урал. Опинилось
В пустині, в неволі...
Як же тебе не проклинать,
Лукавая доле
Не проклену ж тебе, доле,
А буду ховатись
За валами. Та нищечком
Буду віршувати,
Нудить світом, сподіватись
У гості в неволю
Із-за Дніпра широкого
Тебе, моя доле!
But let us again virshuvat.
Of course, secretly. Come again
While the novelty based,
Starynku lytsyuvat of God.
And in other words ... like you to say,
Not to lie ... Come Again
The men and the fate proklynat.
People for the fact that we know
And we honor.
The fate for that slept
And we looked.
And then you see that done:
small cast
At the crossroads, and care
And it is the poor,
Molodeye, syvouse -
Usually, a child -
And quietly podybalo
Under someone else's fence
Until the Urals. ended
In the wilderness, in captivity ...
How can you not proklynat,
Lukavaya Dole
Proklenu is not you, Dole,
And I will hide
For shafts. And nyschechkom
I virshuvaty,
Sick world hope
On a visit in captivity
Because of the wide Dnieper
You, my Dole!
