Холодними пальцями я знов торкнусь істини,
Що вже давно застигла на твоїх вустах.
І не треба питати дозволу, щоб проститися
Я вже не скажу більше що тебе люблю.
Се було на початку травня,
на початку квітня й березня.
Все так швидко, гірко, марно
і немов кольорова дисперсія.
Не втопила весни своєї,
Не просила тебе бути вдячним,
Не благала забути все і
Це "пробач" є багатозначним.
У п'янкому вирію дурощів
сліпа гордість і задрість чинні.
Не потрібні кліше та пустощі,
Бо єдина нахабна причина - це
Холодними пальцями я знов торкнусь істини,
Що вже давно застигла на твоїх вустах.
І не треба питати дозволу, щоб проститися
Я вже не скажу більше що тебе люблю.
Трохи часу і після даремності,
Я прошу вже не голосити,
Про майбутні квитки нездійсненності,
і на щастя накладене мито.
Всі ми знаєм, що ,начебто, сильна
І не соромно дивитися в очі.
Не даруй моїй радості крила
Але знаєш, все ж таки хочу.
Холодними пальцями я знов торкнусь істини,
Що вже давно застигла на твоїх вустах.
І не треба питати дозволу, щоб проститися
Я вже не скажу більше що тебе люблю.
Коли кричиш: « не вертайся» - всього замало.
Прошу мовчи і забудь мій номер телефону.
Кожна хвилина була краща, бо я кохала,
Хоч і не чула серенад твоїх я під балконом.
Але насправді всього було досить,
Я вдачна долі за всі вивіхи і сльози.
Давай прощатися, живімо ще , облиш,
І наостанок, лиш…
Холодними пальцями я знов торкнусь істини,
Що вже давно застигла на твоїх вустах.
І не треба питати дозволу, щоб проститися
Я вже не хочу більше, так не хочу я.
