хоч щось залишолось в мені? чи все розсипав дивлячись на тебе?
хотів давно піти і от пішов пустий і втомленій від себе
втратив відчуття часу і байдуже який на небі місяць
враження що вічність йду, безглуздо залишаючи сліди серед пустелі
вічність тут
На кого схожий став тепер, коли відмовився від звички
Життя рівняти на усіх, хто був в очах твоїх за мене ліпшим
Я брав усе що брали всі
І не згадаю де згубив своє обличчя
руки до неба простягали і я тягнув, не розумів навіщо
і впали перші а за ними тисячі впали від люті а можливо для забави
бути вищім за усіх і божевілля сипалось тілами
Я бачив як твою красу без сорому розривали
Я бачив світло, що затерлося об скелю, людяність в багні
І твої очі, що від задоволення блищали
вічність йду...