Єдиним надлишком неуваги стає мовчанка.
Габаритні порожні думки сплітають вітряними рухами.
І їй не треба знати, які в нього друзі ,
і що він споживав на сніданок. Тільки теплі плечі
і трішки незворушності.
Між ними сходять лавини й руйнують околиці.
Доводиться літати невичерпними просторами…
І та повинність тримати її за руку,
і та вимога – не виходити за рамки можливого.
І чи зведуть їх разом тисячі коротких поглядів.
І чи верне вона додому отак – розмотана?
Коли вперті чайки дотягують їх до звичності.
Бути раптовими.
The only excess neglect is silence .
Overall opinion woven hollow wind movements. And she does not need to know what his friends
and what he ate for breakfast. Only warm shoulder
and a little equanimity . Between them, avalanches and destroying the neighborhood.
We have to fly unlimited space ...
I and duty to hold her hand , and she requirement - do not go beyond the possible. And do bring them together thousands of short views.
And whether she will return home that way - unwound ?
When seagulls stubborn to fall short of their familiarity . Being a sudden .
