знаєш, іди…
забирайся геть
чути не хочу. бачити. знати
напам’ять твій тон чи твій колір очей
всі тихі закінчення й гучні початки
вміти не хочу любити тебе
мати не хочу шрамів чи цяток
які ти залишив десь вище грудей
бо замість правди давав лише взятки
чути не хочу твій голос вві сні
мати у шафі твої краватки
знати не хочу ти міг чи не міг
усно ділити слова й десятки
вірити хочу, але, щоб без меж
кожному подиху чи кожній ласці
що розчиняються вічно десь
поміж ночей у холодній пастці.
мабуть, не варто тримати в руці
наші серця – вони й так роздерті
марити спокоєм у ці дні -
дико й даремно, хоча й відверто:
я не тримаю тебе, але все ж
бачу щодня у ранковій росі
тому, якщо ти таки підеш
я потону у своїй с а м о т н о с т і.
Ірина Мороз
