Віддати тебе – то велика пожертва
Не мати тебе - як не знати весни
Я втратила лік, моя пам'ять потерта
І все, що залишилось – це мої сни.
Я хочу до тебе приходити зранку,
Торкатись дверей і без зайвого стуку
Навшпиньках іти, відсувати фіранку
Тебе стерегти і тримати за руку.
На стінах пустих залишати відбитки
Щодня обіймати твої силуети,
Під сильним дощем промокати до нитки
На теплій бруківці читати газети.
Дивитись на тебе безперестанку
Час зупиняти й ловити моменти
Щипати себе – лиш би не лихоманка
І в жменю збирати усі сентименти.
Віддати тебе – то велика пожертва
Не мати тебе - як не знати весни
Я досі пливу, відчайдушно й уперто
Аби твоїм запахом десь прорости.
Ірина Мороз (с)