цей місяць уповні такий підступний
завжди підкрадається в нашу кімнату
в наші думки
в наші стосунки
в наше маленьке «все»
його так багато!
такий швидкий і такий непостійний
по собі лишаючи смерчі і бурі,
тисне на нас крізь дерева і стіни
тисне й втішається у нічній зажурі
тихо приходить і тихо тікає
нас обігравши, як завжди, у дурня
тінями довгими огортає
і ми чекаємо ранку майбутнього…
місяцю милий, ти так далеко
ти так віртуозно даруєш безсоння…
мені й намагатись заснути даремно
не те що втамовувати біль у скронях
місяцю милий, мені б до ранку
забути про те, що стискаю в долонях
давай, я зараз закрию фіранку
і ти дозволиш заснути сьогодні.
Ірина Мороз