бо знаєш, коли ми по різних кімнатах:
я начебто серджуся, ти – зволікаєш,
повір, я думками далеко в Карпатах
і там я не чую, як ти зітхаєш.
повір, мені зараз не надто просто
і я не шукаю себе – майструю.
до мого серця таємний доступ
я кожен клапан його шифрую.
повір, мені треба не так багато
мій світ розтискається від твого его
і гнівом я вчуся щодня керувати,
щоб він не залазив, як цвях, між ребра.
бо знаєш, коли ми по різних кімнатах
я думаю – скільки лишилось нам часу?
щоби знайти своє щастя на мапах,
якщо ми досі не знаєм масштабу.
Ірина Мороз