коли ти від нього ішла,
повернула голову тричі назад, аби зупинив,
та він – ні на крок.
коли зачиняла двері,
за звичкою кинула ключ у праву кишеню,
хоч знала – він змінить замок
і код під’їзду напевно
й поселиться поверхом нижче
або переїде в сусідній будинок,
де вікна на схід,
а навпроти – сток,
дешеве взуття і стара білизна
яку не купує, мабуть, ніхто.
й проходячи трасу, як звик, на червоне
натрапить на ту, яка любить Джорджоне
й назавтра проснеться щасливий і сонний
щасливий і сонний до непокори.
і кожна залізна його наступна
все таємничіша чи неприступна
його впізнаватиме за теплотою
за порухом вій, за глибиною
улесливих слів і очей навпроти
його розрізняти навчиться кроки.
а ти все дивитимешся на море
і повертатимеш голову всоте.
але, якщо він захоче вернутись -
ти будеш проти.
Ірина Мороз