те, що вдихала з твоїми словами
те, чим запити хотіла твій сміх,
сипало сіль на роз’ятрені рани
й боліло так, що терпіти не міг.
те, що ти грів мої ноги руками
те, що давав, коли інший утік,
я тепер бачу лиш в снах, бо ночами
ти стаєш ближче на сотню доріг.
те, що боїшся, що скривдиш думками
переступивши мій тихий поріг,
я весь твій смуток розвію з вітрами
і не залишу тебе без утіх.
ти не побачиш, але обернися.
коли мені снишся,
с н и ш с я к о л и м е н і –
сни ся.
Ірина Мороз