Уяви якби країна
Була здатна говорити
Вона б навряд чи просила
Треба з мене валити
А що є сили благала б
Людей про допомогу
Може б тоді когось почув
Крім себе самого
Не босі й не голі, та до бідноти куди вам
Саме для вас писали ноти і може станеться диво
Туман хоч раз розсіється мелодії поривом
люди перестанють руйнувати, що віками творили
Будували утопію та вчинили погром
Немало наломали дров, це не скінчиться добром,
Герб України скоро стане Царства мертвих тавром
А на додачу в річку Стікс перейменують Дніпро
Темрява непроглядна буде для нас кліше
тут всі чекають Прометея, а сірники є в кишені
За одного стояли, кожен як лев ричав
Тепер аби свій власний зад в теплі був, озернися хоча б
Команди струнко не давали, але руки по швах
Яка цьому причина, чи то лінь, чи то страх
Що цю понурість як зівання сюди притягло
До речі не життя таке, а ти, що зрівняв його з дном
Коли малий був не важливо хто там на посту
Хто в цьому полі пастух, звідки в нього руки ростуть
Чи показати не пора нам, хто тут вівці й барани
Теж не хочу їсти з миски, а лише в ресторані
Чи вистачить для цього мізків, ти ж так вчився старанно
Роками зброю вдосконалював для битви з тираном
Може зовсім навпаки в тебе стояли лиш Н-ки
Тому там щось якийсь Хмельницький, десь там якось Шевченко
Хтось за тебе воював, не більше чим слова
Один раз в рік відчув повагу, коли п'яту наливав
А їх слова були тверді, бо не кидали в біді
І в домовину не лягали до останніх надій
Плекали, леліяли, жили мріями
Покинули стежину ідилії через невір'я
В свої сили й до сих пір їх не знайшли під небом синім
А в тебе ще є запал чи ти перший, хто його погасив
Скажи, якої допомоги, хлопче, ти від них хочеш
В метро від дівчини з дитиною відводять очі
Хоч при житті таких не заведе під землю доля
Кожен в інтернеті скавчить наче кріпак в неволі
Скаржитись на свою долю нині стало модно
Винен президент, батьки, сусіди блін та хто завгодно
Хай їм всім грець, в тій установі, що парламентом зветься
Хворих в орган назбирали і стало хворим серце
Зразу тікати за моря, наче щури з корабля
Коли на блюдці не подали те, що замовляв
Так само звалиш звідтіля, з вічним своїм ниттям
Будуй елізіум, бо на Землі тобі не буде буття
Ти ж тут живеш прямо в клітці, ще й на вістрі ножа
Хто б міг подумати, що вас ось так мейнстрім зажав
Ні, що ти я не закликаю жити толерантно
Але чомусь тебе не бачив там в руках з транспорантом
Бо це всього лише батьки не прикупили машини,
Того біснуєшся, що так нестерпно, так паршиво
А комусь би не машину, а батьків залюбки
Тим хто ні разу не тримав в руках до моря квитків
Звісно то їх проблеми, ну хто їм винуватий,
ніхто не знає, бо у кожного тут з краю хата
А що таке байдужість тут прекрасно ясно всім
Народу б стати дружнім унісоном голосів
Змін без одного не буде, як без копійки гривні
Таких одних тут мільйони і всі такі наївні
Ось він знову в котрий раз свої очі
замружив
Чом іншому більше треба, чом інший менш байдужий?
Щоб б не вчинив, не накоїв від всього буде відплата
Життя тобі поставить вирішальний ультиматум
Вибирався б з капкану, бо також станеш ледащом
Що ридає як погано і не зробить краще
