Чомусь раптово охолонув чай,
Усе тепло разом кудись поділось.
А ти, коханий, просто знай,
Що так буває не лише із чимось.
Що так буває часто у людей:
Перехворів, забув і в мить,
трапляється все так:
Кохають, дружать, ненавидять,
І мовби вже нічого не було,
І наче спільно душі любили.
Бо так буває: хтось вже розлюбив,
А в іншого – немов душа згоріла.
Хтось сховає душу навіки
під міцний замок, у землю чим надалі.
А кажуть, - час лікує рани.
Лиш обережно, щоб сердечко не було грані.
Такий холодний чай… Налийте ще!
Я розігрію чашкою долоні.
Я сподіваюсь, чай не обпече
Отак як душі, що уже холодні.