Я питаю у Бога « Чому у нас все так склалось?»
І чекаю від нього я знак, а його все немає.
Тільки чути осінні пісні, що виспівують десь солов’ї.
Темний ліс переростає в сіно в вечірній пітьмі.
Дуже бережно всі покидають місцеві будинки.
Я залишився просто сам в галявині квітів.
І пливуть тихенько соколи, залишають за собою спогади.
Про нас, про безмежне життя.
Приспів
Ступай собі, не обертайся у пітьмі,
Я за тобою вже не буду.
Ступай собі, запам’ятай ти назавжди,
Що не застанеш ти мене вже у сні.
І між нами стомлене сонце сховається в хмари.
Так як ти, воно вже не дасть про себе щось знати.
І не знаю , чому так склалося? Хто не хоче, щоб ми поверталися
На вівтар кохання, природи і вічного сну?
Приспів
Ступай собі, ти вибач за цю теплоту,
Що в пісню викласти посмів я.
Пробач одну ту мить прекрасну і чудну,
Запам’ятав її надовго.