За вікном осінь, і не знаю що мені робити,
мабцть уже ніколи, не подарую тобі квіти,
і буду сидіти у вікна, і чекати холодну зиму,
і так все чому, я ніяк не збагну.
А ти зараз з ним, і тобі здається добре,
а на дворі повітря, таке - холодне,
та і холодно мені без тебе,
я сумую по тобі, сумує по тобі небо,
і не знаю, що буде далі з нами,
але ми, ніколи не змінимось місцями,
ти будеш з пациком багатим, на крутому паті,
а я буду з пацанами, з пивом, у мене на хаті,
а ти така красіва сука, хоча така погана,
ти така зла, але кохана,
мною, завжди була та будиш,
кажеш я козел, але чому так судиш.
Дві тисячі дванацятий рік, похмура осінь,
і вона стала сірой, від наших відносин,
таких грубих, сумних, поганих,
адже колись ми були двоє коханих.
Можливо я поганий репер, але читаю щиро,
від серця від душі, читаю з миром,
і мені пофіг на батли, і на перші місця,
адже зажди я, був і залишався я,
і в мою сторону критики багато,
в текстах немає сенсу, і читає він погано,
послухай Вадим, реп це не твоє,
і тобі зовсім не йде, це, безбанотове є,
але знаєте що, я вам усім закажу,
я не читаю реп, я в нім живу,
і я буду в репі, до кінця життя,
адже реп, це хивля моя,
да кохана моя, нехай і не повертається,
адже нічого хорошого, і так не відбувається,
да і хай буде так мені всеодно,
але я в репі, і це моє кіно!
Дві тисячі дванацятий рік, похмура осінь,
і вона стала сірок, від наших відносин,
таких грубих, сумних, поганих,
адже колись ми були двоє коханих.
