Зміни
Онови Всесвіту глобальні й вода тече далі,
Омиваючи землю й стіни невидимих каналів,
Нам необхідні секунди, хвилини й години,
А деколи віки щоб побачити зміни,
День міняє ніч і всі ліси були насінням,
Навіть вічні зледеніння й найміцніше каміння,
Змінюють положення і стан та ми не в змозі,
Помітити повільні метарфози.
Але є явища незмінні і для них зайвий опис,
Сім’я і життя – це мій magnum opus,
На небо фокус, та не так як усі,
Я на власній осі, як планети у космосі.
Небо змінює відтінок від блакитного до чорного,
І над нами мистецтво потустороннього,
Експонати якого висять не у музеях,
А ховають таємниці в найвищих галереях
Невідомого світу, довжиною в нескінченність,
Загадкові галактики заповнюють буденність,
І зникає достеменність уявлень що таке вічність,
Існування і скінченність, обсяг і плинність.
Сонячні хвилі знову довшають, світлі відтінки
Маскують темну безодню впавшої вісімки,
І ще один день, нові події і зміни,
Можливо епохальні, можливо непомітні,
Вони залишаться у пам’яті як кам’яні Моаї,
Чи будуть забуті як піраміди у Китаї.
І значення має кожен атом, що існує,
Та людина те чого не ,бачить, чомусь не цінує.
Течія часу плине в туманну долину спокою,
Я не знаю, що далі, інший світ за пеленою,
Стою під стіною, деколи не впізнаю,
Те що знаю вже давно – це відчуття жамевю,
Воно є наслідком змін на глибокому дні,
В самому мені і в моєму оточенні,
Заболочені думки, сипучі піски моєї уяви
Зникають під дубами, що є вольовими стовпами,
І так буде вічно, день за днем циклічно,
Я не дивуюсь бо це уже звично,
Як кунг-фу семпли на альбомах клану Wu-Tang,
Вуличне мистецтво, філософія і сленг,
Як змінний пігмент у клітин легень планети,
Мислиш не по шаблону? В тебе летять багнети.
Змінюються мої куплети, змінюються силуети,
Сплітаються сюжети і зникають комети,
Я маю ідею-фікс, як у келіях аскети,
В кожного свій катексис, всі люди як апологети.
