Марно Ми
Її очей до сонця не рівняли,
Корал ніжнійший за її уста,
Не білосніжні пліч її овали,
Мов з дроту чорного коса густа.
Марно я, марно ти, марно ми колись....
Марно я, марно ти, марно ми колись....
Троянд багато зустрічав я всюди,
Та на її обличчі не стрічав,
І дише так вона, як дишуть люди,
А не конвалії між диких трав.
І голосу її рівнять не треба
До музики, милішої мені,
Не знаю про ходу богинь із неба,
А кроки милої — цілком земні.