Отам, де ти стояла,
Якраз на тому місці,
Де я вже втиг побудувати місто,
Із твого сміху,
Тепер - безодня...
І сиплеться намисто,
Із слів тяжких до болю.
Ти різко увірвалась -
Мов тисяча мелодій,
Немов пейзаж, намалювалась. Рідко,
Та все ж буває...
Ти моє "сьогодні",
І я упав у сітку,
Заплетену тобою.
Та пристрасть захолола...
Нажаль лише не довго
Ти побула у мене на долоні.
Зібравши ніжність,
Вся така самотня
На цьому всьому фоні,
Вернулась в "позавчора".
25.07.2013
В.Проценко