Катерина, Катерина – дівка рум'яная
В невідмовності гостинна, хто її не знає?
Де немає чоловіка – знають кавелєри |
День і ніч їй вік-одвіку гупають у двері. | (2)
Висить шабелька крилата й люлька для потіхи
І трясеться її хата горілчаним сміхом.
На подушках кров'ю сходить червона калина, |
Вічно покриткою ходить наша Катерина. | (2)
Вічно служка, вічно в наймах, сумна, невесела
За обіцянку, принаймні, кожному постелить.
Зворожили долю дівці - лягати під пана |
Хто б не був - москаль, чи німець, чи слуга шайтана.| (2)
Хто зашле сватів у хату, панове старшино?
Годі й справді дівувати нашій Катерині!
Є надія, хрест натільний, що вдягнула мати |
І молитовка недільна - мало що й казати | (2)