Двадцять один грам моєї душі
невагомість розкладена на обличчя і вулиці
атоми щастя і як вийде тобі
забігай якось в гості поділюсь і незчуєшся
як розкаюся я у словах ще несказаних
і як правда моя стане світлом вечірнім
стали іншими ті, з ким хотів та не склалося
і історія наша все по коло й не вірю я,
що на поверхні спокійніше ніж на дні
запам’ятай ці дивні і бентежні дні.
випадкові авто зблиски світла фіксують
легкі ще відчуття
ніби я це не я
ніби просто мозаїка з музики років
ніби ти стала скраю і нема вороття
перехрестя столичні кличуть ночами й спокій
розкладаєш на атоми щастя життя
стали іншими ті з ким хотів та не склалось
все по колу й по колу… і не вірю їм я
що на поверхні спокійніше ніж на дні
запам’ятай ці дивні і бентежні дні
білі стіни як сканером бачу крізь і немає
тої легкості чаю на двох на даху
зупиняємо перше таксі
і тікаємо десь подалі від всього
я ніяк не прийму
що на поверхні спокійніше ніж на дні
запам’ятай ці дивні і бентежні дні
що на поверхні спокійніше ніж на дні
запам’ятай ці дивні і бентежні дні
