Иллюзией прожитых веков,
Поэтами написанных историй.
В чудесном, малом городке
Сквозь плен дождей навеки встретились они.
Словами не возможно передать,
Как сильно их сердца любили
В такое не поверит даже Бог
Тот Бог, что где-то высоко летает.
Таких историй очень мало на земле,
Они любили очень сильно и желанно.
Завидовали им все, сломать желая
Сильнейшую любовь, которая жила веками.
Смотря в ее глаза он весь тонул
Ведь он был для нее сильнейшим иделалом
Никто бы ни когда и не понял
Что может их любовь закончится провалом.
Быть может Бог забыл он них
Сломался проклятый их мир?
Никто не смог спасти их от беды
Которая случилась, просто так.
Зачем случается такое, кто скажет?
Вопросов много возникает
Он до сих пор ее желает
Но жаль - она не с ним.
И как же это все остановить
Те муки, горе, то страданье?
Когда проходит день и наступает вечер
Он словно ветер любит вылетать во двор
Он смотрит в гору и тихонько плачет,
Пытаясь отыскать те две сияющих звезды
Одна с которых над Полтавой пролетала,
Другая светится в его дворе.
Он падал на колени, умолял,
Прося судьбу вернуть ту крепкую любовь.
Которая его так сильно согревала
Давая ощутить весь вкус любви святой.
Сюжет простой: он все еще желанно умоляет
Вернуть любовь, начать с начала.
И пусть наступит день и снова засияет
Их общий день, где начинается любов
Ілюзією прожитих віків,
Поетами написаних історій.
В маленькім місті крізь полон дощів
Навік зустрілись дві крилаті долі.
Словами не можливо розказать,
Як ті серця замріяно кохали.
в таке не міг повірить навіть Бог.
Вони ж під небом високо літали.
Таких історій дуже мало на землі,
Вони кохали дуже сильно й до нестями.
Їм дуже заздрили всі очі злі
Та не зломать любові, яка жила віками.
Дивився в її очі він, тонув,
Для неї вж він був просто ідеалом
Ніхто б тоді ніколи не збагнув,
Що може все завершитись провалом.
Чи може Бог дивився не туди.
Чи може замалий для них став світ.
Не зміг він врятувати від біди
Той ніжний і закоханий політ.
Чому трапляється таке ніхто не знає.
І виникло багато запитань.
Її він досі пристрасно кохає,
Вона ж, чомусь, не хоче цих кохань.
Навіщо все це? Як це зупинити?
Нема причин. Їх не було, повір.
Коли проходить день і наступає вечір
Він наче вітер вилітав на двір.
І дивиться у гору й тихо плаче,
Шука на небі дві ясних зорі.
Одна десь над Полтавою літає,
А інша світиться у нього у дворі.
Він падав на коліна і благає,
Щоб доля повернула ту любов.
До крику, до жалю і до нестями
Він хоче обійняти її знов.
Сюжет простий: щоночі він благає
Усе вернути і почати знов.
І хай наступить день і знов засяє
Їх спільний день, де починається любов
