Замерзлі руки. Як той віск обличчя.
Згорблене тіло холодом окуте.
Старезні лахи зачорненні ніччю.
У сталь-кайдани ніженьки закуті.
В сивім волоссі – місяць лишився.
У цей полон він віддавсь добровільно,
І сяє лика навкруг ореолом.
Мадонна йде. Немов свята. Повільно.
Вона крокує гордою ходою.
Закута в горе. Згорбленая мати.
Куди іде, гонима бідою?
Хто смів в окови матір закувать?
Огорнута ранньою імлою.
В супроводі осіннього туману.
До Голгофи йде і гомонить з собою,
А голос впадає брязкотом кайданів.
Вона іде. Мов нежива. Сталева.
Немов душа із залізяччам злита.
Лиш видають її очей озера.
Ті очі матері слізьми налиті.
Гарячі ріки із них витікають.
Течуть по щоках. Омивають шию.
Гарячим пеком до грудей стікають.
Ті сльози матері – палко-жаркії.
Вуста її шепочуть щось до Бога.
У нього просять за свою дитину:
"Прости ж його. Не відає, що творить...
Прости! Помилуй мого сина..."
Frozen hands. As a wax face.
Okute hunched body cold.
Decrepit rags zachornenni night.
In nizhenky steel shackles chained.
In syvim hair - remained a month.
During this captivity he gave voluntarily,
And shining halo around Laka.
Madonna goes. Like holidays. Slow.
She walks proud gait.
Bound in grief. Zhorblenaya have.
Where to go, driven away from trouble?
Who dared mother bound in chains?
Shrouded in mist early.
In the autumn, accompanied by fog.
To Calvary and is noise from the other,
A voice catches bounce chains.
She goes. Like inanimate. Steel.
Like the soul of zalizyachcham merged.
Surely her eyes give the lake.
Those eyes mother tears pour.
Hot rivers flow from them.
Flow cheeks. Washes neck.
Hot pitch to the chest drain.
Those tears of the mother - stick-zharkiyi.
Wust her whisper something to God.
He asked for their child:
& quot; forgive the it. Do not know what works ...
Sorry! Have mercy on my son ... & quot;
