Вона, різала пальці
як стрибала з вікна.
Вона , в помаранчевих снах
блукала сама.
А він , заховавшись під сніг.
Помаранчами мерзлими
жбурляв їй у слід.
Вони , ніби різні човни.
Пливли у своїх думках,
щоб потім піти
по пустих берегах.
Та настала ніч, коли падали зорі
і сльози котилися щирі й прозорі.
А на ранок згадають вони
лиш помаранчеві сни.
Розбиваючи день поцілунками неба
ти відверто шепочеш , благаєш, нетреба
в тім немає твоєї вини
Це ж помаранчеві сни.
Чому ? я ніяк не збагну.
Розбиваючи день об стіну.
У безодню викидаєш
себе одну.