Поховала надії безнадійна війна
Я приховував свій біль та почалася весна
Розпалила наснагу, розтопила сніги,
А під снігом земля така ж чорна
Як і моя доля…
Чорна наша доля…
А для чорної землі людська кров – немов водиця
Я виснажував себе, щоб загоїти кохання,
Та не вистачило знову останньої краплі,
І воно пішло по тілу кривавими сльозами
А кривавими сльозами голосили матері,
Як чужинська халява розіп’яла їхню долю,
В моє виснажене тіло запустила пазурі,
І від крові почорніла наша вистраждана Воля…
В крові чорна воля…
В крові чорна воля…
Душу й тіло ми поклали, а свободи не знайшли
Ти не смійся, чорний ворон, не гукай моєї долі –
Наша доля – стати гноєм для голодної землі,
А весною зійде сонце й з наших грудей, наче подих
Проросте свобода!
Вирветься Свобода!
Поховала надії безнадійна війна
Я приховував свій біль, та почалася весна
Розпалила наснагу, розтопила сніги,
А під снігом земля така чорна…
