“Ніхто, крім нас”, – сказали хлопці стиха
І завдали на плечі вантажі.
Нехай, за цих людей ковтнемо лиха,
Бо, хоч не рідні, але й не чужі.
Вгризаємось у землю і у скелі,
Але сповна виконуєм наказ.
Чи в лісі, чи в степу, ачи в пустелі —
Ніхто, крім нас! Ніхто, крім нас!
І хай, як завжди, манить висота,
І білі куполи над головою,
Але сьогодні вища є мета
У нас з тобою, у нас з тобою.
Тримають нас смугасті наші душі,
Штовхає нас потужний серця стук.
І жоден з нас присяги не порушив,
І зброї теж ніхто не випустив із рук.
Долаєм перешкоди і простори,
Несем з собою міцності запас,
Бо знають всі — моря, поля і гори —
Ніхто, крім нас! Ніхто, крім нас!
І хай, як завжди, манить висота,
І білі куполи над головою,
Але сьогодні вища є мета
У нас з тобою, у нас з тобою.
За нашими надійними плечима
Родини й друзі, села і міста.
Живи спокійно, рідна Батьківщино,
Нам себе проявити час настав.
І ті, котрі приходять нам на зміну,
Почують і повторять безліч раз,
Що від зародження і до загину
Ніхто, крім нас! Ніхто, крім нас!
І хай, як завжди, манить висота,
І білі куполи над головою,
Але сьогодні вища є мета
У нас з тобою, у нас з тобою.
