ТРИ ЛІТА
І день не день, і йде не йде,
А літа стрілою
Пролітають, забирають
Все добре з собою.
Окрадають добрі думи,
О холодний камень
Розбивають серце наше
І співають а́мінь,
Амінь всьому веселому
Однині довіка,
І кидають на розпутті
Сліпого каліку.
Невеликії три літа
Марно пролетіли...
А багато в моїй хаті
Лиха наробили.
Опустошили убоге
Моє серце тихе,
Погасили усе добре,
Запалили лихо,
Висушили чадом-димом
Тії добрі сльози,
Що лилися з Катрусею
В московській дорозі,
Що молились з козаками
В турецькій неволі,
І Оксану, мою зорю,
Мою добру долю,
Що день божий умивали...
Поки не підкрались
Злії літа; та все теє
Заразом украли.
Жаль і батька, жаль і матір,
І вірну дружину,
Молодую, веселую,
Класти в домовину,
Жаль великий, брати мої;
Тяжко годувати
Малих діток неумитих
В нетопленій хаті,
Тяжке лихо, та не таке,
Як тому дурному,
Що полюбить, побереться,
А вона другому
За три шаги продається
Та з його й сміється.
От де лихо! От де серце
Разом розірветься!
Отаке-то злеє лихо
Й зо мною спіткалось:
Серце люди полюбило
І в людях кохалось,
І вони його вітали,
Гралися, хвалили...
А літа тихенько крались
І сльози сушили,
Сльози щирої любові;
І я прозрівати
Став потроху... Доглядаюсь —
Бодай не казати,
Кругом мене, де не гляну,
Не люди, а змії...
І засохли мої сльози,
Сльози молодії.
І тепер я розбитеє
Серце ядом гою,
І не плачу, й не співаю,
А вию совою.
Отаке-то, що хочете,
То те і робіте:
Чи голосно зневажайте,
Чи нишком хваліте
Мої думи; однаково
Не вернуться знову
Літа мої молодії,
Веселеє слово.
Не вернеться... І я серцем
До вас не вернуся.
І не знаю, де дінуся,
Де я пригорнуся,
І з ким буду розмовляти,
Кого розважати,
І перед ким мої думи
Буду сповідати?
Думи мої! літа мої,
Тяжкії три літа,
До кого ви прихилитесь,
Мої злії діти?
Не хилітесь ні до кого,
Ляжте дома спати...
А я піду четвертий год
Новий зострічати;
Добридень же, новий годе
В торішній свитині,
Що ти несеш в Україну
В латаній торбині?
«Благоденствіє, указом
Новеньким повите».
Іди ж здоров, та не забудь
Злидням поклонитись. ТРИ ЛЕТА
И день ни день, идет не идет,
А летом стрелой
Пролетают, забирают
Все хорошо с собой.
Окрадають добрые думы,
В холодный камень
Разбивают сердце наше
И поют аминь,
Аминь всему веселому
Отныне вовек,
И бросают на распутье
Слепого калеку.
Невеликии три лета
Не стоит пролетели ...
А во моем доме
Бедствия наделали.
опустошили скудное
Мое сердце тихое,
Погасили все хорошо,
Зажгли беда,
Высушили чадом-дымом
Тии хорошие слезы,
Что лились с Катей
В московской дороге,
Что молились с казаками
В турецкой неволе,
И Оксану, мою звезду,
Мою хорошую судьбу,
Каждый божий день умывали ...
Пока не подкрались
Злые лета; и все тее
Заодно украли.
Жаль и отца, увы и мать,
И верную жену,
Молодую, веселую,
Класть в гроб,
Жаль большой, братья мои,
тяжело кормить
Малых детей неумытых
В нетопленой доме,
Тяжелое горе, и не так,
А потому глупо,
Что полюбит, женится,
А она втором
За три шаги товары
И с его и смеется.
Вот где беда! Вот где сердце
Вместе разорвется!
Так-то злее бедствие
И со мной спиткалось:
Сердце люди полюбило
И в людях кохалось,
И они его приветствовали,
Играли, хвалили ...
А летом тихонько расхищались
И слезы сушили,
Слезы искренней любви;
И я прозревать
Стал понемногу ... Доглядаюсь -
Хотя не говорить,
Кругом меня, где посмотрю,
Не люди, а змеи ...
И засохли мои слезы,
Слезы молодые.
И теперь я розбитее
Сердце ядом мощью,
И не плачу, и не пою,
А вою совой.
Так-то, что хотите,
То то и делайте:
Или громко пренебрегайте,
Или исподтишка хвалите
Мои думы; все равно
Не нашли снова
Годы мои молодые,
Веселее слово.
Не вернется ... И я сердцем
К вам не возвращаюсь.
И не знаю, где денусь,
Где я приклонюсь,
И с кем буду говорить,
Кого развлекать,
И перед кем мои думы
Буду исповедовать?
Думы мои лета мои,
Тяжкие три лета,
К кому вы прихилитесь,
Мои злые дети
НЕ хилитесь ни к кому,
Лягте дома спать ...
А я пойду четвертый год
Новый зостричаты;
Добрый день же, новый годе
В прошлогодний свитке,
Что ты несешь в Украине
В заплатанной сумке?
«Благоденствие, указом
Новеньким окутано ».
Иди же здоров, и не забудь
Нищете поклониться. Смотрите также: | |
