Така її доля... О Боже мій милий!
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?... Прости сироту!
Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки,
Одна, як та пташка в далекім краю.
Пошли ж ти їй долю, – вона молоденька,
Бо люди чужії її засміють. | (2)
Щаслива голубка хоч тим, що літає,
Полине до Бога, у хмари спита.
Кого ж сиротина, кого запитає |
І хто їй розкаже де милий вита? | (2)
Чи в чистому полі, чи в темному гаю,
Чи в бистрім Дунаю коня напува?
З другою спізнався, другую кохає, |
Її ж, нещасливу, навік забува. | (2)
Не так серце любить, щоб з ким поділиться,
Не так воно хоче, як Бог нам дає.
Воно жити хоче, не хоче журиться,
А думка, мов ворог, жалю завдає.
Така її доля... О Боже мій милий!
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?... Прости сироту!
This is her destiny ... Oh God, my dear!
What do you chastenest her young?
Because she loved so sincerely
Kozatskiyi eyes? ... Just orphan!
Who will like it? Neither father nor mother,
One, like a bird in a distant land.
Send and share it to you - it is a young,
For people of a foreign laughed. | (2)
Happy though the dove that flies,
Sagebrush God in clouds sleeping.
Who will the fatherless who asks |
And who can tell where her cute twisted? | (2)
Whether in the open field or a dark grove
Do the horse nimble Danube napuva?
With the second spiznavsya, druhuyu love, |
It is, unhappy, forever forgotten. | (2)
Not loving heart to share with anyone,
Not the way it wants, as God gives us.
It wants to live, do not want to grieve,
A thought like enemy has compassion.
This is her destiny ... Oh God, my dear!
What do you chastenest her young?
Because she loved so sincerely
Kozatskiyi eyes? ... Just orphan!
