Ніхто не згадає смертельно самотніх, Жорстоко розбитих безсиллям об сміх, Що впали на днище гіркої безодні, І вічність вплели в найболючіший гріх.
Не буде ні квітки на темних могилах, Де час пророкує лавину журби, Тут янголи плачуть, ламаючи крила, Повільно холонуть сторічні дуби.
Відречені смертю, з клеймом самовбивці, Скаліченим тілом у ямі-труні, Їх душі літають в загубленій висі, Посмертно забуті, посмертно сумні.
Nіhto not zgadaє fatally samotnіh , Zhorstoko rozbitih bezsillyam about smіh , Scho fell on the bottom gіrkoї bezodnі , And Eternity woven into naybolyuchіshy grіh .
Not ni bude kvіtki on dark graves, De hour prorokuє avalanche Zhurba , Here Yangola cry lamayuchi krill Povіlno holonut storіchnі Dubi .
Vіdrechenі death, samovbivtsі s stamp , Skalіchenim tіlom have yamі - trunі , Їh dushі lіtayut in zagublenіy visі , Posthumously zabutі posthumously sumnі .