Золоті дні осені минули,
на столі гарячий чай...
стигне, пари із чайної пари
чарівний танцюють вальс.
Осіда тепло на самім серці
... осінь, ти вже вибачай -
щедрі сонцем дні тепер далеко,
а у чашці чаю час
зупинивсь немов, в нім вічна осінь
всі свої втопила сни
й світ не знає прокидатись може,
чи зірками до весни
мерехтіти чи клубок безодні,
розмотати та сплести
з неї казочку комусь чудову...
Ех, про це вже бачу сни:
кольорові, ніжні, заповітні,
помережані дощем
із зірок, листків, яскравих квітів
і старий дідусь Морфей
колискову тихо так співає,
тепло вкутавши плащем...
Вранці знайду на подушці зірку -
в снах прихоплений трофей.