Зронила осінь золоту каблучку,
Як несла воду сонечку за кручу.
Згубила осінь не каблучку - душу,
А я її в світах шукати мушу...
Зронило літо веселкові сльози,
Коли купало сонце в верболозі.
Згубило літо не сльозу - перлину,
А я без неї ні слабка, ні сильна...
Зронила весна золоте намисто,
Як мріяли сади ще лише цвісти.
Згубила весна не намисто - серце,
А я без нього ні жива, ні мертва...
І лиш зима нічого не губила,
Мов наречена, все манила білим,
І усміхалась холодно чарівно
Та ні зрадлива я була, ні вірна...
Літа кружляють хороводом душу,
А я тебе знайти в тім кодлі мушу.
Як не впізнаю, то навік застигну
У розсипах печалю і бурштину...
Згубила я сама вчорашній вітер,
Тепер його шукати маю світом.
Ведуть літа свій хоровод неспішний,
А я без нього ні свята, ні грішна...
Зронила осінь золоту каблучку,
Як несла воду сонечку за кручу.
Згубила осінь не каблучку - мрію,
А я без неї жити не умію...?
