Твої сльози, твої крики вже нічого не варті.
Ти ж програла своє серце чужому у карти
Та й розвіялось кохання, як його й не було.
А ти досі ще не знаєш, чого серце прагнуло…
Я, неначе жива статуя, – без думок, без слів.
Чому скрізь не те, чого нестерпно так хотів?
Чому всі й навіть ти стали чужими людьми?
Було ж колись не так: такими рідними були.
Ти ж казала: “ Нікому й ніколи тебе не віддам!”
Де ж твоя вірність в коханні, лицемірна мадам?!
Я навчив тебе цих почуттів, та ти полюбила,
Полюбила іншого. І моєю любов’ю мене вбила…
Я навчив тебе радіти, терпіти, але не страждати.
Та вогонь кохання не буде, які раніше, палати.
Я дав тобі крила та навчив в небесах літати,
А ти розбила серце, але забула його розтоптати…
Ти для мене більше, ніж всесвіт, миліше зорі.
І хоча написано вже сотні таких історій,
Але ти – моє життя, моє вічне кохання.
Ти ж бо моя мрія, моє оспіване бажання.
Скільки ж разів просив в неба забути ті дні,
Та ти щовечора, як марево, являєшся у сні.
Видалю в повідомленнях твоє слово “кохаю”,
І ти не дізнаєшся, як сильно без тебе страждаю…
Давно хотів тобі сказати: “Забудь мене! Іди!!!
Не залишай серцю від ударів глибокі сліди…”.
Я просто закрию очі та витру гіркі сльози,
А в душі поллються дощі та загримлять грози.
Згадую нашу першу зустріч та закоханих нас.
Не забути, не сховатись, просто потрібен час.
Згадую, як веселились ми, немов малі діти,
І як, червоніючи, дарував тобі перші квіти…
Думав, що зустрів ангела, що потрапив у рай,
Боячись тебе втратити, просив: «Не відлітай!»
Але ти не чула, програвшись чужому у карти.
Мої сльози, мої благання вже нічого не варті...
Ти для мене більше, ніж всесвіт, миліше зорі.
І хоча написано вже сотні таких історій,
Але ти – моє життя, моє вічне кохання.
Ти ж бо моя мрія, моє оспіване бажання.
Хочу заснути, щоб завжди ти була поряд,
Щоранку бачити твій чарівний теплий погляд.
Хочу повернути тебе й те, що було між нами;
Повернути те, що не передати лише словами…
Тебе палко кохав й завжди буду одну кохати!
На жаль, не можу зараз тебе ніжно обійняти,
Поцілувати твої солодкі губи й сказати: «Кохаю!
Ці незабутні миті з тобою й досі пам’ятаю…»
Де не була б ти, в думках я завжди з тобою,
А ти, кохана, невже зараз не сумуєш за мною?
Все колись закінчується та нитка обривається,
Але історія кохання ніколи ж не забувається.
Повір, ти зникла так же раптово, як і з'явилась.
Можливо, й була, а можливо, й приснилась…
Та вже не під силу повернути минуле мені,
За хвилини шкидкоплинного кохання дякую тобі!
Ти для мене більше, ніж всесвіт, миліше зорі.
І хоча написано вже сотні таких історій,
Але ти – моє життя, моє вічне кохання.
Ти ж бо моя мрія, моє оспіване бажання.
Ти для мене більше, ніж всесвіт, миліше зорі.
І хоча написано вже сотні таких історій,
Але ти – моє життя, моє вічне кохання.
Ти ж бо моя мрія, моє оспіване бажання.
Ти для мене більше, ніж всесвіт, миліше зорі.
І хоча написано вже сотні таких історій,
Але ти – моє життя, моє вічне кохання.
Ти ж бо моя мрія, моє оспіване бажання.
