Ця розлука до болю нестерпна,
Це кохання до шалу нестримне!
Серце птахою ніжною терпне,
Стогне скрипка піснями сумними!
Світить місяць холодним багаттям,
Ніч укрила життя чорним смутком...
Боже, нащо людині кохати?
Нащо дав Ти кохання і муку?
Може нас Ти намислив сліпцями,
Щоб шукати у темряві щастя,
Щоб по колу блукати світами?
Дарував Ти нам слово - мовчати...
Сріблить дощ крапелинами крила,
Вільний вітер розбурхує душу.
Ой пуста без любові людина.
О несправжня розлука без суму.
Серце - глибше з усіх океанів.
Почуття як найвище творіння!
Це кохання з тонкої печалі,
Це кохання з міцного каміння.
Це кохання створив Ти для світла
У безсмертя палкому горінні...
І стокрилими дав нам летіти,
І всесильними стати, прозрівши.
